Не треба бути зоошизою, щоб просто бути людяним щодо сьогоднішньої ситуації з порятунком тварин у Херсонській області.
Не треба бути епідеміологом, щоби розуміти наслідки присутності у воді тисяч і тисяч тіл тих, кого не врятували.
Так, про людей, що потонули, пишуть менше .. Бо страшно. Як правило, ми завжди ситуацію катастрофи на секунду приміряємо на себе, і від розуміння безвиході стану її, холоне кров і зникає логічне мислення…
Щодо міжнародних інституцій, вважаю, всі вони допоможуть, надішлють те, що потрібно, зроблять звіти. Але через деякий час і у пасивній формі.
Бо це наша біда, що зміняли атомну зброю на гарну монакську пенсію, наша біда, що змінювали, як наперсточники, курс держави, наша біда, що раділи «шаттлам «Чонгар» і «Колончак»».. Все це наша біда і недолугість. Може.., може щось зрушить з місця, коли дійде еко-проблема до стран Євросоюзу. А вона дійде.. Але, знов, але., є Середземне море та Балі..
Активна допомога без умов є і буде тільки від людей. Від тих, хто в змозі приміряти на себе розмір катастрофи і відчути на себе безвихідь..
Тих, кого встигли врятувати, треба годувати і пристроювати. Грошей на годування треба незміряно. Тому не дивуйтесь, якщо будуть просити і просити.
Я дуже вдячна польській організації OTOZ Animals, яка вже довгий час підтримує миколаївських тварин, а зараз ще й херсонських.